День пам’яток історії та культури
У 1983 році, за пропозицією Асамблеї Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (ICOMOS), створеній при ЮНЕСКО, Центр культурної спадщини ЮНЕСКО оголосив 18 квітня Міжнародним днем пам’яток та визначних місць (International Day of Monuments and Sites). Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини створеної зусиллями багатьох народів завсю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь. Девізом Міжнародного дня пам’яток та історичних місць стали слова: “Збережемо нашу історичну Батьківщину”. На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебувають 7 об`єктів, що приблизно становить 0,68% від загальної кількості об’єктів Світової спадщини у світі (1034 станом на 2019 рік). Це наступні об`єкти: Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами,Києво-Печерська Лавра ( з 1990р.); Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.) ; Геодезична дуга Струве ( з 2005р.); Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з2007, 2011рр.); Резиденція митрополитів Буковини і Далмації ( з 2011р.); Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі і України ( з 2013р.); Стародавнє місто Херсонес Таврійський ( з 2013р.).
А чи знаєте ви, які визначні місця, історичні пам’ятки є у нас на Буковині?
Історія старовинного буковинського міста Хотин – це запеклі війни, великі повстання, славетні перемоги та страшні поразки, це історія жорстоких битв за володіння могутньою фортецею. Вже не одне століття свідком історичних подій є Хотинська фортеця, яка, до слова, входить до рейтингу «Сім чудес України».
Ландшафтний заказник «Буковинські водоспади» – це мальовничий ланцюг водограїв, довжиною до двох кілометрів, який розтягнувся вздовж течії річки Смугарів на Буковині. Через назву річки їх іноді іменують ще й Смугарськими. У різні пори року це можуть бути і невеликі потічки, і повноводні гірські водойми, до яких важко дістатися.
Цікаві факти. Протягом багатьох десятиліть за порядком у місті стежили пожежні з високої вежі. Як тільки десь розгоралася пожежа, вивішували прапор червоного кольору, а у темний час доби запалювали світло з того боку, де траплялося нещастя. Побачивши такий знак, місцеві жителі розуміли, де необхідна їхня допомога. Щодня на 50-метрову годинну вежу по 126 ступеням піднімається трубач у буковинському народному костюмі і рівно о 12:00 виконує з балкона мелодію з пісні «Марічка», яку вже неофіційно стали називати гімном міста. Цю традицію започаткували у 2004 році.
Ботанічний сад у Чернівцях – один із найстаріших в Україні, тому він є заповідним об’єктом. Сад було закладено в часи Австро-Угорської імперії, ще в 1877 році. Саджанці завозили з Австрії. У 1880–1890 роках відбулося формування ботанічного саду вже як наукового центру. Відомий ботанік Кароль Бауер працював над створенням та розвитком території саду до 1894 року. За цей час ним було закладено основу ділянки, визначено архітектурне планування та напрям роботи. Створювали ботанічний сад протягом 11 років. Тут навіть збереглася біла тополя, висаджена власноруч першим директором ботсаду – австрійським професором Едуардом Танглем. Пізніше у закладі почали висаджувати і рослини, характерні для Буковини.
Соборна площа розташована у центрі Чернівців і є однією з найдавніших та найбільших у місті. За роки свого існування вона кілька разів змінювала назву, а свою сучасну отримала через розташований тут кафедральний собор. Щороку на площі встановлюють новорічну ялинку, відкривають різдвяний ярмарок, а також проводять різноманітні концерти. Окрім своєї історичної й культурної важливості, Соборна площа також є найвищою точкою міста.
Часто печери обростають містичними історіями. Нерідко це просто байки, які придумують для того, аби створити над печерою романтичний або магічний ореол. Але печера Попелюшка – це не такий випадок. Вона ще недостатньо добре досліджена, тому хтозна, що саме чекає спелеологів в її надрах.
Музей народної архітектури та побуту в Чернівцях – це архітектурно-ландшафтний комплекс, на території якого розташовані пам’ятники народного зодчества та побуту середини 19 і першої половини 20 століть. Однією з найцікавіших особливостей музею є те, що він розташований просто неба. Цей особливий вид розміщення експозиції є доволі рідкісним в Україні й, окрім Чернівців, діє ще у Києві, Ужгороді, Львові та Переяславі-Хмельницькому. Заснований 19 липня 1977 року постановою уряду України.
Вулиця Ольги Кобилянської у Чернівцях є візитною карткою міста. Саме сюди поспішають всі туристи, які приїжджають у столицю Буковини. Це єдина пішохідна вулиця міста, транспорт заїжджає сюди вкрай рідко. Перші будівлі почали тут з’являтися в 40–50 роках минулого століття. Спочатку вулиця називалася Молодіївською, пізніше – Панською і Янку Флондора. Тут розташовувалися безліч незвичайних салонів, ресторани, кав’ярні, магазини, банки і багато іншого. Вулиця Кобилянської у Чернівцях знаменита тим, що, за легендою, її підмітали букетами троянд і не пускали відвідувачів у брудному взутті. Мешканці сіл, які привозили продукти на продаж, ретельно витирали черевики, щоб не забруднити дорогу. Щоранку двірники мили бруківку і тротуар милом.
Унікальний об’єкт спелеотуризму в Чернівецькій області – Скитська печера у Звенячині. Свою назву отримала від гіпсового родовища, де розташувалася. У давні часи цю місцевість називали «Гострі Говді», що від австрійського слова означає «говд» – пагорби, скелі.
На вулиці Івана Франка у Чернівцях можна побачити цікаву будівлю, відому як будинки-близнюки. На вигляд це два абсолютно однакові будинки, які розділяє вузький прохід, тож складається враження, що сусіди можуть ходити одне до одного в гості, просто перестрибнувши через балкон. Проте зовнішній вигляд цієї споруди оманливий, її секрет у тому, що це насправді один дім, просто має цікаву архітектурну форму.
Турецька криниця – найстаріше в місті джерело, яке дало назву площі, розташованій довкола нього. Це історичне місце збереглося з тих часів, коли Буковина входила до складу Османської імперії. Нещодавно площа Турецької криниці набула оновленого вигляду. Тут провели реконструкцію, відновили резервуар для води, збудували над джерелом павільйон у східному стилі. На майданчику, створеному посеред площі, з північного боку розміщений фонтан у давньоримському стилі. На крутому схилі біля мосту з’явився квітковий годинник. Все це вабить до себе мешканців Чернівців та численних туристів і вкотре нагадує, що столиця Буковини була і залишається поліетнічним містом. Тут затишно почуваються всі, незалежно від того, до якого народу належать.
Мальовнича скеля заввишки до 20 м, що складається з пісковиків ямненської світи. Є рідкісні форми вивітрювання.
Село Хрещатик було засновано Теодором Предою 260 років тому. За легендою, купець у мряці ледь не звалився з височини, на якій розташоване село. Чудодійний порятунок надихнув побудувати тут капличку, а згодом з’явилося і поселення. Хрещатик має унікальне розташування. Село розміщене на високій кручі (близько 150 метрів над річкою Дністер), яка, своєю чергою, є рівниною. Звідси відкривається чудовий краєвид на Дністер, місто Заліщики. Згодом виникла ідея створити тут оглядовий майданчик, який і сьогодні є популярним місцем для туристів і фотографів.
Палац Манеску – одна із найстаріших та найзагадковіших пам’яток Буковини. Замок знаходиться в селі Чортория Кіцманського району. Точна дата будівництва невідома. Але у переліку місцевих пам’яток культури Чернівецької області є запис, що палац побудовано у середині 19 століття. Але в інших документах вказується дата початку 18 століття.
Не так багато міст в Україні можуть похвалитися аптеками-музеями. Окрім найвідоміших у Львові та Києві, середньостатистичний турист навряд чи назве ще якісь. Та Чернівцям є що представити гостям міста, зокрема на центральній вулиці О. Кобилянської функціонує аптека-музей, яка виготовляє та продає ліки вже ось понад століття.
Отже, не сумуйте на карантині, а відправляйтеся у віртуальні екскурсії рідним краєм, рідною Буковиною. І давайте надалі цінувати та берегти наші культурні, історичні пам’ятки. Зі святом Вас!
Учителі зарубіжної літератури та історії
Новоселицької гімназії –
Дідух-Бойчук Т.Г. та Басараба О.О.