Я пишаюся своєю бабусею, Маріанною Гончаровою, яка була чудовою письменницею. Вона народилася 26 травня 1957 року в місті Чернівці, але більшу частину свого життя прожила в місті Новоселиця. Я завжди захоплювався тим, як вона вміло передавала у своїх книжках емоції та почуття. Її твори були популярними не лише в Україні, але й у інших країнах світу.
Моя бабуся відзначилася не тільки романами, а й новелами та оповіданнями. Вона писала в жанрі прози і була відома своєю здатністю передати складні емоції через слово. Її твори були сповнені любові та жаги до життя. Бабуся здобула багато престижних літературних премій як українських, так і міжнародних. Зокрема, стала лауреатом Одеської міжнародної літературної премії імені Ісаака Бабеля, міжнародної літературної премії імені Ернеста Гемінгвея та Київської премії імені Володимира Короленка.
Я завжди пишався своєю бабусею та її досягненнями. Щоразу, коли вона показувала мені свої книжки та ділилася ідеями, я відчував велике захоплення. Мені хотілося дізнатися більше про те, як вона пише свої твори та в чому черпає натхнення.
Літературні критики називали її прозу легкою та, на перший погляд, чисто гумористичною, але, водночас, сповнену філософських роздумів про недосконалість нашого світу, невідшкодовані втрати, а також незламний оптимізм, що дозволяє людині пережити безліч випробувань. У своїх творах вона намагалася передати життя, яким воно є, та людські взаємини крізь призму своєї чутливості та уяви.
Бабусина творчість залишиться з нами назавжди та буде нагадувати про те, що найважливіше в житті – це жити з відкритим серцем, любов’ю та вдячністю, бути добрим та готовим до змін та викликів, що нам приносить доля. Бабуся надихала мене своїм оптимізмом та безмежною любов’ю до життя і я завжди згадуватиму її з теплотою в серці.
Андрій Томулець – учень 11 класу Новоселицького ліцею №1