Я пишаюсь своїм татом Іваном, бо він – герой. Він захищає нашу країну. Коли я думаю про нього, мені стає тепло на душі, навіть якщо його немає поруч. Мама каже, що він бореться за те, щоб ми могли жити у вільній Україні. І знаєте, я вірю, що мій тато сильний не лише тілом, а й духом. Його сила – у правді, доброті та любові до Батьківщини. Саме це я зрозумів, коли прочитав книгу «Кіра й таємниця бублика».
У тій книжці є сім важливих правил життя. Я вирішив, що житиму за ними – як тато. Бо мій тато також дотримується таких правил, навіть якщо не читав тієї книжки.
- Роби те, що любиш.
Мій тато завжди казав, що любить свою країну, і саме тому він вирішив її захищати. Я знаю, що йому непросто. Але його очі завжди світяться, коли він говорить про мир, про наш дім, про Україну. Я вчуся у нього: коли любиш те, що робиш – навіть труднощі не здаються страшними.
- Візьми відповідальність за своє життя.
Тато завжди вчить мене не ховатися від проблем, а шукати вихід. Він говорить: «Навіть якщо щось не виходить – пробуй знову». Він взяв відповідальність за захист країни, за наш спокій. А я беру відповідальність за свої вчинки в школі, за допомогу мамі, за те, щоб залишатися доброю людиною. Це правило робить мене сильнішим.
- Вчися бачити хороше у всьому.
Навіть під час темних вечорів мама каже: «Дивися – зорі!». А тато пише мені в повідомленнях: «Не сумуй, кожен день наближає нас до перемоги». Це і є – бачити хороше. Як Кіра в книжці навчилася радіти маленьким успіхам, так і я радію кожному повідомленню від тата, кожному ранку без сирен, кожному обійму мами.
- Будь вдячним.
Я дякую Богу за свого тата. Я дякую кожному, хто стоїть поруч із ним на захисті. Я дякую мамі, яка тримається, як справжня героїня. А ще я дякую за кожен день миру, за вчителів, за друзів, які підтримують. Вдячність – це наче світло, яке допомагає не згаснути у темряві.
- Не здавайся.
Тато каже, що іноді буває страшно. Але він не здається. І я не здаюся, коли щось не виходить у школі. Коли сумую – я пишу татові повідомлення. А потім усміхаюся і йду далі. Бо не здаватися – означає вірити у краще, навіть коли важко.
- Оточуй себе хорошими людьми.
Мій тато поруч із добрими побратимами. Вони підтримують одне одного, як брати. А я маю друзів у школі, з якими ми малюємо малюнки для військових, пишемо їм листівки. Коли поруч – добрі люди, навіть найважчі дні стають легшими.
- Мрій і дій.
Я мрію, щоб тато швидше повернувся додому. Щоб ми разом пішли в село, як раніше. Щоб більше ніколи не було війни. І я знаю, що просто мріяти замало – треба діяти. Я добре вчуся, допомагаю мамі, підтримую друзів. Бо навіть діти можуть робити добрі справи – це теж частина перемоги.
Мені лише одинадцять, але я вже знаю: справжня сила – не в тому, щоб бути найгучнішим чи найсильнішим. Справжня сила – в серці. Як у мого тата.
Я хочу вирости і теж бути сильною людиною – відповідальним, добрим, вдячним, таким, який не здається. Я буду, як тато Іван. Бо я пишаюся ним кожної миті.
І коли я чую гімн, або бачу прапор – у мене в грудях щось світиться. Це гордість. Це любов. Це моя Україна. І мій тато – її захисник.
Габа Домінік, учень 6-Б класу Новоселицького ліцею №1
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.