Паскарюк Павло Григорович
Народився 25 грудня 1939 року в с. Мамалига Новоселицького р-ну Чернівецької області.
Дитина війни, напівсирота. Матір, незважаючи на важку хворобу, окупацію та скруту, сама змогла виховати двох дітей.
З 1947 по 1957 роки навчався в Мамалигівській школі, після закінчення якої здобував спеціальність токаря в ремісничому училищі №12 м. Асбест на Уралі.
Жагу до знань він зберіг під час строкової служби в армії з 1960 по 1963 роки та не втратив протягом ще п’яти років, працюючи токарем в Мамалигівській сільгосптехніці з метою допомоги одинокій матері у вихованні сестри.
У 1965 році Павло Григорович вступає до Бельцького педагогічного інституту на факультет фізики та загально технічних дисциплін, де впродовж п’яти років одночасно навчався та працював лаборантом.
По закінченні одержав направлення в Новоселицьку СШ №1, де працював вчителем автосправи.
Павло Григорович неодноразово був класним керівником для дітей з навколишніх сіл які проживали в шкільному інтернаті. За спогадами учнів він був чуйним та турботливим, приділяв їм багато власного часу, здійснив багато дитячих мрій про туристичні подорожі та був наче батьком.
Батьківську любов до дітей Павло Григорович плекав з власної сім’ї, яку створив ще будучи студентом. З дружиною Елеонорою Самойлівною – теж вчителем, вони виховували двох діток – доньку та сина.
Павло Григорович був закоханий у свою професію, любов до техніки він передавав свої учням. І, хоча не всі учні в майбутньому обрали професії пов’язані з автосправою, але вміння керувати автомобілем стало в нагоді їм на все життя.
Завжди доброзичливий, чуйний, людина високої порядності, принциповості і справедливості.
Павло Григорович любив шахи, був творчою людиною і будив творчість у своїх вихованців.
Незважаючи на важку хворобу, до останніх днів працював в школі.
Пішов у вічність у травні 2004 року, але залишив після себе добру пам’ять в серцях близьких, колег та учнів.