Домашнє насильство одна з ключових соціальних  проблем, яка існує в Україні. Так вважають українські й міжнародні правозахисники, юристи, психологи. Довгий час, ця тема замовчувалася на національному рівні й вважалося, що домашнє насильство не потребує зовнішнього втручання. Однак часи, на щастя для багатьох, змінилися, як і пріоритети в цьому питанні. Тож нині в Україні впроваджуються та розробляються різноманітні механізми боротьби та протидії домашньому насильству.

Законодавство виділяє 4 види насильства: фізичне (побої, штовхання, нанесення тілесних ушкоджень), психічне (погрози, шантаж, приниження, навіть брудна лайка, яка наносить дискомфорт); економічне (тотальний контроль за фінансами, коли інша особа не може впливати на формування бюджету, на те, куди кошти йдуть, контроль за особистими речами іншої особи, коли я не можу їх подарувати, заборона або примус працювати чи навчатися). І четвертий вид насильства – сексуальне. Дуже добре, що воно теж визначено нашим законодавством, бо довгий час вважалося: жодного сексуального насильства у родині бути не може, це – виконання подружніх обов’язків. Але це не зовсім так. Сексуальне насильство – це примус до сексуальних відносин, які неприйнятні для іншої особи.

Шлях перший – не мовчати

«І кривдник, і мовчазний спостерігач обидва створюють небезпечне суспільство“. Ці слова належать першому президенту ПАР Нельсону Манделі. Але не лише вони, сприяють тому, що винні не несуть покарання й продовжують вчиняти злочин. Щоденно в Україні фіксують близько 348 фактів домашнього насильства. Соціальний тиск настільки сильний, що багато жертв сприймають це насильство як невідворотне явище і просто його замовчують. Їх мовчанка – це сигнал для кривдника, який «легалізує» злочин і вказує на його безкарність. Чомусь інколи нам простіше заплющити очі та зробити вигляд, що нічого не відбувається, що все це нас не стосується і сімейна сварка – це нормально. І що потреба у тому, щоб сховати жінку з дитиною у безпечне місце, надати їм необхідну медичну, психологічну та правову допомогу – це завжди виключення з правил, а не загальна тенденція. Так ми себе заспокоюємо, і коло замикається. Його необхідно розімкнути. Мовчання рівнозначне злочину!

Шлях другий – знати про власні права та алгоритм дій

Дієвим способом запобігання є інформування кожної людини про її право на вільне від насильства життя, про невідворотність покарання за будь-яке насильство з моменту повідомлення про нього, про неприпустимість самоствердження через насильство над слабшими, про неприпустимість насильства над жінкою лише через те, що вона жінка, про неприпустимість насильства на очах у дітей, про неприпустимість замовчування насильства. Не існує конфіденційних заборон за фактами домашнього насильства! Для жінок, які потерпають від домашнього насильства, у кожній конкретній ситуації алгоритм дій може бути різним і він залежить від багатьох факторів, зокрема від того, наскільки ризикованою є ситуація для жінки та її дітей, від віку дітей, місця проживання тощо.

Шлях третій – профілактика

Інформаційно-просвітницька, профілактична та методична робота щодо формування ненасильницьких моделей поведінки є надзвичайно важливою.  Для результативності цього процесу необхідне розроблення і поширення превентивних заходів щодо попередження домашнього насильства; • професійна підготовка фахівців, які працюють з дітьми та молоддю за програмами, що стосуються питань домашнього насильства; • посилення захисту і підтримки дітей, які стали свідками насильства або жертвами насильства; • вивчення масштабів домашнього насильства; • зміцнення знань про ефективні засоби запобігання домашньому насильству

Одним із найважливіших напрямів профілактичної діяльності, спрямованої на протидію насильству є просвітницька робота серед дітей та молоді. Одним із важливих заходів профілактики насильства в освітньому середовищі є формування у здобувачів освіти умінь і навичок розвитку і підтримки здорових міжособистісних відносин. Для цього до освітнього плану закладу освіти необхідно включити програми, які навчають дітей навичкам керування своєю поведінкою, шанобливого ставлення до однолітків і дорослих, конструктивного вирішення конфліктів, самостійного прийняття рішень. Важливо, щоб у рамках таких програм також обговорювалися питання, пов’язані з сексуальним і репродуктивним здоров’ям і поведінкою. Подібні програми допомагають учням засвоювати загальнолюдські цінності, вчитися поважати права і гідність людини, гендерну рівність і різноманіття, формуватися як особистість, підвищувати самоповагу і зміцнювати самооцінку.

Шлях четвертий – впровадження кримінальної відповідальності

Закон № 2227-VIII про кримінальну відповідальність за домашнє насильство набуде чинності 11 січня 2019 року. У законі зазначається, що домашнє насильство – це умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або когось іншого, з ким винний перебував у близьких стосунках. Наслідки такого поводження – фізичні, психологічні страждання, розлади здоров’я, втрата працездатності, емоційна залежність, погіршення якості життя потерпілого.

Покарання – громадські роботи 150-240 годин або арешт до півроку, або обмеження волі до 5 років, або позбавлення волі до 2 років.

Якщо повнолітня людина вчинила домашнє насильство, разом із покаранням на строк до 3 місяців або довше їй можуть заборонити заходити до дому потерпілого; спілкуватися з дитиною (якщо насильство було спрямоване проти неї або скоєне в її присутності); наближатися до дому, роботи чи інших місць, де буває потерпілий; писати повідомлення потерпілому тощо.

Злочину на ґрунті статевої приналежності було надано примітку “обставина, що обтяжує покарання”. Також обтяжуючі обставини має злочин, скоєний щодо подружжя, колишнього подружжя чи близького родича.

У законі уточнили визначення поняття “зґвалтування”- вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи. Карається, як і раніше, позбавленням волі на строк 3-5 років.

Вчинення зґвалтування до подружжя чи колишнього подружжя або до особи у зв’язку з виконанням особою службового, професійного чи громадського обов’язку, або до вагітної жінки передбачає покарання на строк 5-10 років. Зґвалтування людини молодше 14 років карається тюремним строком на 8-15 років.

Будь-які насильницькі дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілого (сексуальне насильство) передбачають покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років. Щодо особи молодше 14 років – 5-10 років тюрми.

Шлях п’ятий – зусилля місцевої влади та свідків насильства

Органи місцевого самоврядування повинні організовувати соціальні послуги, можуть їх замовляти, брати участь у підготовці фахівців, які будуть боротися з домашнім насильством і визначати, які спецслужби з підтримки постраждалих потрібні регіону, забезпечувати їхнє створення і роботу

 

Органи управління освіти повинні забезпечувати підготовку фахівців, які боротимуться з домашнім насильством, включити до навчальних програм питання запобігання та протидії домашньому насильству.

Коли освітяни виявили факти домашнього насильства у дітей чи отримали про це заяви чи повідомлення, вони повинні повідомити про це службу у справах дітей та Нацполіцію не пізніше ніж за 1 добу, організувати роботу практичного психолога та / або соціального педагога з постраждалими дітьми.

Медики повинні повідомляти місцевій владі та Нацполіції про ушкодження, які пацієнт міг отримати через домашнє насильство.

А якщо такий пацієнт – дитина – лікарі повинні зателефонувати ще й у службу у справах дітей.

Якщо медик виявив ушкодження “кримінального характеру”, він повинен скерувати постраждалого на медобстеження. А у разі виявлення секс-ушкоджень – на ВІЛ-тестування.