Я пишайсь своїм татом, мій тато – мій герой! Для мене він справжній приклад мужності, чесності, справедливості та нескореності. Він патріот своєї країни, людина, яка любить свою Батьківщину.
Життя моєї сім’ї до початку війни було звичайним, як у всіх, спокійним і тепер я розумію, що було воно дуже хорошим.
А потім настав лютий місяць, який триває вже другий рік.
І мій тато пішов на війну добровольцем боронити нашу Землю, наше вільне та щасливе майбуття.
Минає триста сімдесят восьма доба, як тато не вдома. Не снідає разом з нами, не проводжає до школи, не зустрічає і не обіймає. Все змінилось. Життя перетворилось на безкінечне очікування телефонного дзвінка. Якого як сильно чекаєш, так і відчайдушно боїшся. Вдивляючись в мамині очі, завжди можна зрозуміти, чи був ось той, омріяний, телефонний дзвінок.
А ще моїм маленьким героєм, я вважаю мою молодшу сестричку. Дев’ятирічна дитина не повинна була знати, таке страшне слово «війна». Але вона сильна та смілива, дівчинка, яка невпинно і повсякчас моніторить новини з фронту на всіх каналах. І знаєте, про що вона мріє? Мріє після перемоги поїхати в місто – фортецю Бахмут, яке тато захищає увесь цей час. І нехай мріє, адже мрії мають здатність збуватися.
А я мрію нарешті побачити тата і міцно обійняти його. Що може бути в житті найдорожчим?
Я пишаюсь своїм татом, він найкращий в світі!
Я знаю, мрію, вірю в те, що дуже скоро він повернеться додому з перемогою!
Гаврилян Вікторія