Я пишаюсь своїм батьком-військовим Литвою Василем за те, що його вибір – це не просто професія, а покликання. Він стоїть на захисті нашої землі, нашого спокою, ризикуючи найціннішим, що є у кожної людини – власним життям. У його очах я завжди бачу рішучість і твердість, але за цим мужнім поглядом ховається любляче серце батька, який переживає за свою родину, за свою країну.
Мене надихають його розповіді про навчання, про товаришів по службі, про ті непрості будні, які складають життя військового. У кожній його історії відчувається дух братерства, взаємодопомоги та неймовірної сили волі.
Можливо, я не завжди розумію всю складність його служби, усі ті труднощі, які щодня він долає, але я точно знаю одне: мій батько – герой. Не той герой з екранів телевізорів чи сторінок книг, а справжній, живий, який своєю мужністю та відвагою пише історію нашої країни. І за це я безмежно ним пишаюся. Кожна його нагорода, кожне добре слово про нього від його побратимів – це ще одна цеглинка у фундаменті моєї гордості за нього.
Я з нетерпінням чекаю кожної його звістки, кожної можливості провести з ним час. Його обійми – це найміцніший захист, а його поради – наймудріші настанови. Він – мій батько, мій захисник, мій герой у пікселі військової форми, і я безмежно його люблю та пишаюся ним.
Дар’я Литва, учениця 7-А класу Новоселицького ліцею №1
Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.