Я, Добрунік Тетяна, пишаюсь своїм батьком тому що …
Мій тато – це така людина, яка завжди готова підтримати та допомогти мені.
Добрий, відповідальний, працьовитий… Мій тато – приклад людини, яка все робить задля добробуту своєї родини.
Ми живемо у невеличкому місті Новоселиця на Буковині. Тато за освітою – військовий. Щойно почалася війна, як тато повернувся з-за кордону і одразу пішов до військомату, щоб боронити нашу країну, зокрема свою сім’ю. Він казав: «Якщо я не піду захищати своїх дітей, то хто зробить це замість мене?»
Він нас дуже любить, ось тому й вирішив піти охороняти наш спокій, нашу свободу, нашу волю.
Спершу було складно це прийняти. Війна. Ніхто не знає, що з ним буде через хвилину, але мама підтримує батька в усьому, тому сказала, що вірить у нього і знає, що він повернеться живий і буде справжнім героєм.
Ми молилися всі разом і відпустили його.
Тато зараз з нами, у нього друга відпустка. Пам’ятаю той день, коли приїхав перший раз, як ми з братиком і мамою бігли йому назустріч. Ми його обіймали, цілували, розказували про все, що відбувалося в нас, поки його не було, просто дивилися на нього й думали про те, як добре, що він повернувся живим.
Неймовірний сум, хоча розумію що батько неодмінно повернеться з війни. Мої очі наповнюються слізьми, я хочу побути з ним якомога більше. Батько також сумує, але розуміє, що їхати туди – це його обов’язок перед Батьківщиною.
Я пишаюсь своїм татом, адже він захищає не тільки мене, а й всіх діток та людей України.