1. Надмірний авторитаризм  сімейного виховання  позбавляє дитину власної самостійної лінії поведінки і спричиняє зниження віри у свої сили та можливості.[peg-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-ohy34RPaskU/Wgqd62x60OI/AAAAAAAAAkc/F7OiBSwQlrwsVs8eHG1ih86FsNyJ-pwQwCCoYBhgL/s144-o/images.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/107089070313193142780/6486419180831468641#6488171847643484386″ caption=”” type=”image” alt=”images.jpg” image_size=”640×426″ ]
2. Другу крайність сімейного виховання пов’язано із розпещеністю дітей, яка є наслідком сліпої любові батьків до дитини. Якщо батьки працелюбні, зустрічали чимало труднощів на своєму шляху, то вони прагнуть уберегти дитину від різноманітних негараздів і нестатків, створюють для неї легке життя, виконують усі її забаганки, бажання, примхи, виховуючи себелюба й егоїста.
3. Низька згуртованість і розбіжність думок членів сім’ї у питаннях виховання призводить до того, що в наслідок різних виховних підходів членів сім’ї виховання сім’ї стає суперечливим, непослідовним, неадекватним. За таких умов зростає лицемір, пристосуванець, який уміє використовувати взаємини старших родичів собі на користь.
4. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини – шлях до непорозумінь і конфліктів з дітьми.
5. Внаслідок надмірної опіки – гіперпротекції – дитина не привчається до самостійності , в неї не формується почуття відповідальності, придушується її самостійність та ініціатива.
6. Гіпопротекція – дорослі члени сім’ї недостатньою мірою опікують та контролюють дитину.
7. Виховання в культі хвороби – ситуація, за якої навіть незначна хвороба дає їй особливі права, ставить її в цент уваги сім’ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм .
8. Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитини, яка постійно не слухається, говорить, що вона « не виправдала сподівань», « доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.
9. Певна безвідповідальність батьків за виховання дитини також є причиною невдач у сім’ї: « Ми маємо дбати, щоб дитина була нагодованою, одягненою – взутою, а вихованням нехай опікується школа». Якщо батько й мати виявляють байдужість до шкільних справ дитини, до її внутрішнього світу, це неодмінно призведе до бажання дитини заповнити «духовний вакуум», що утворився, поза сім’єю за допомогою випадкових сумнівних знайомств.
10. Досить розповсюдженим є прагнення батьків перекласти свої клопоти на плечі старшого покоління. Участь старших родичів у вихованні дітей буває необхідною і корисною, про те не компенсує виховного впливу, особливої ролі батька і матері.
11. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, але й дитину. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Невипадково говорять: «Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері».

Батьківська любов – джерело і гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного та душевного здоров’я. Саме тому першим і основним завданням батьків є створення у дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються.

 

Центр виховної роботи

[peg-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-jyeadE_qqN8/WgmYaLAFxSI/AAAAAAAAAjw/Dwjr-odn4OcXsmTZC6mGBD5rASaqoXetQCCoYBhgL/s144-o/porady-3-3.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/107089070313193142780/6486419180831468641#6487884313601099042″ caption=”” type=”image” alt=”porady-3-3.jpg” image_size=”640×430″ ]

Виявляйте педагогічний такт, тобто розмовляйте з дитиною так, щоб не образити її грубим словом; умійте вибирати місце і час для серйозної розмови з сином чи дочкою, намагайтесь схилятись до тону порад, щоб більше було прохань, а не категоричних вимог.

Правильно організовуйте домашню працю – це найважливіший засіб виховання дітей. Привчайте дітей до спільної, посильної праці. Хай дитина не зростає черствим споживачем у побуті.

Власна поведінка батьків – головний фактор у вихованні дітей. Дуже важливо, щоб те, чого батьки вчать дитину, підкріплювалось конкретними прикладами, щоб дитина бачила, що у дорослих теорія не розходиться з практикою. Особистий приклад батьків  найкращий спосіб пояснення. Дуже складно заборонити хлопцеві курити, коли батько сам курить. « Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте. Ви виховуєте її що моменту вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ставитеся до друзів і ворогів, смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини величезне значення» – зазначав А. Макаренко. Детальніше “Поради батькам” →

  [peg-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-HqZuI24Xwws/WgmNDIiuQHI/AAAAAAAAAjQ/4-L0G5Myo48r47Ot6EHbPDXcrZf2QzTYQCCoYBhgL/s144-o/CS-Mk7wWsAAs5k2.png” href=”https://picasaweb.google.com/107089070313193142780/6486419180831468641#6487871823176155250″ caption=”” type=”image” alt=”CS-Mk7wWsAAs5k2.png” image_size=”480×631″ ]   В. Сухомлинський радив упроваджувати в сімейну педагогіку 10 етичних «не можна»:
1) не можна байдикувати, коли всі працюють
2) не можна сміятися над старістю і старшими людьми
3) не можна вступати в суперечки зі старшими
4) не можна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає певної речі
5) не можна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі
6) не можна робити того, що засуджують старші
7) не можна залишати старшу рідну людину в самотньою
8) не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і порад у старших
9) не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти маєш перший привітати його.

ЦВР