Я пишаюсь своїм батьком Стукаловим Юрієм Олександровичем, тому що він з середини лютого до кінця травня 2022 р. перебував в зоні бойових дій. Сумлінно виконував військові  а також штурмові завдання на сході України. За час перебування на фронті батько ставив під загрозу своє життя, рятуючи інших людей. Я часто бачив, як мама тривожно чекала на його телефонний дзвінок. Мене засмучував той факт, що тато частенько не виходив на зв’язок. Проте, я знав, він живий та думає про нашу сім’ю. Мій тато є для мене прикладом мужності та героїзму.

Учень 7-Б класу Стукалов Святослав.

Я пишаюсь своїм батьком, тому що у такий важкий для нашої країни час, він робить усе, щоб захистити нас.

Мій тато – командир інженерно-саперної роти, яка відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки нашої країни під час бойових дій. Знання і досвід дозволяють йому вести свою роту до успішного виконання завдань, а його приклад наставництва надихає їх на відданість своїй справі.

Мій батько – це людина зі справжньою міццю духу та здібностями до лідерства. Його присутність в інженерно-саперній роті забезпечує організацію та розподіл завдань. Він вміє гарно комунікувати з підлеглими та керівництвом, що дозволяє йому вести свою роту до успіху. Також тато працює над тим, щоб в Україні було більше підготовлених інженерів. Кожного дня він проводить заняття серед військових – навчає її необхідним навичкам та технологіям.

Мій батько – герой! Я пишаюсь тим, що він продовжує служити заради безпеки наших громадян. Я дуже вдячний за його внесок у забезпечення миру та стабільності України.

Бакун Артем, учень 7-А класу Новоселицького ліцею №1

Я пишаюсь своєю мамою Іриною Дячук. Я її дуже сильно люблю, вона для мене – авторитет. Ще з садочку я була з мамою на сцені. Моя ненька має багато нагород. Вона закінчила школу із золотою медаллю та університет – з червоним дипломом. Я нею пишаюся!

З третього класу почала писати вірші і друкувати в газеті «Слово правди». Після закінчення університету працювала в газеті «Слово правди», а потім була редактором газети «Новоселиця».

За життя вона планувала видати збірку «На зустріч долі», але не встигла. Зараз ми працюємо над нею та готуємо до друку.

Мама дала мені багато знань, навчила писати вірші.  Ми з нею дуже багато подорожували, на всіх заходах я була з мамою…

Вона дуже хотіла жити, але доля розпорядилася інакше…

У неї було багато друзів, які до цього часу нам допомагають, так як і мама допомагала іншим. Так як я люблю свою маму, ніхто нікого так сильно любити не зможе. Мама для мене – сонце і небо! Вона для мене найкраща! Кожну хвилину я відчуваю її присутність у своєму житті. Вона – мій янгол!

Дячук Юлія, учениця 6-А класу Новоселицького ліцею №1

Я пишаюсь своєю мамою, бо вона волонтер Новоселицької міської організації Товариства Червоного Хреста України і звати її Марина.

Ми живемо в непростий час, коли люди здебільшого існують кожен сам по собі. Живучи в такому ритмі, ми, як правило, не помічаємо проблеми і біди інших людей, але є проблеми,  які не в змозі вирішити самостійно. У цей момент і приходять на допомогу люди, покликання яких  – допомагати іншим.

Моя мама – волонтер. Її робота – допомагати людям, які потрапили в складну життєву ситуацію.

Це вона з групою таких же небайдужих людей допомагає стареньким людям, хворим, одиноким та  вимушеним переселенцям із зони бойових дій.

Бути волонтером дуже не просто. Необхідно володіти не тільки вродженою добротою і співчуттям. Потрібно бути чесним і відповідальним, не боятися труднощів і бути готовим будь-якої миті прийти на допомогу, вболівати душею за інших,  творити добрі вчинки, нічого не вимагаючи натомість.

У наш, такий непростий час в організацію до моєї мами щодня приходить велика кількість  людей. Переважно це вимушені переселенці із зони бойових дій, серед них і сім’ї воїнів ЗСУ. Попри велику зайнятість, кожного тут вислухають, допоможуть. І люди живуть з відчуттям, що потрапили у велику родину, в якій за них переживають, не залишають  ні на хвилину.

Моя мама – волонтер, і це звучить гордо!

Учень 3-Б класу Новоселицького ліцею №1 Дригваль Роман

Я пишаюся своїм батьком Точоним Андрієм, тому що своє життя він присвятив порятунку людей. Тато служить у ДСНС України і пройшов шлях від рядового до майора служби цивільного захисту. Мій тато очолив караул, а згодом і підрозділ – 29 ДПРЧ ГУ ДСНС України у Луганській області у смт Мілове. Разом з особовим складом караулу він виїжджав на пожежі та  надзвичайні ситуації, де рятував людей, тварин, будівлі, майно людей. Батько завжди відданий своїй справі, і неодноразово був відзначений керівництвом різними відзнаками та подяками.

У грудні 2015 року мого батька відправили у населений пункт Станиця Луганська, де рятувальники Луганського гарнізону ДСНС пліч-о-пліч із захисниками боронили нашу українську землю. За сумлінну службу його було нагороджено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»,  вручили медаль.

Коли тато показував мені свої відзнаки, я із захопленням їх переглядав. Але  вони залишилися на Луганщині, бо ми були вимушені покинути свій дім у зв’язку з окупацією.

Я мрію  стати рятувальником як мій батько, тому що він – супергерой! Адже рятувальники – герої без зброї. Рятуючи життя інших, вони щоразу ризикують своїм.

Учень 1-Б класу Точоний Ілля

 Я пишаюся своїм батьком, тому що він військовослужбовець. У нього відповідальна робота, бо служить Вітчизні.

Мого тата звати Віталій. Він прикордонник, сміливий і справедливий. Коли я був зовсім маленьким, татусь відправився на Схід України захищати нашу державу. Він розумів – це його обов’язок захищати свою родину та нашу рідну Україну. Тато мало про що розповідає, але я знаю, що йому було не легко. За участь в АТО його нагороджено відзнакою Президента України.

І, зараз, тато стоїть на сторожі кордонів нашої Батьківщини.

У нього не багато вільного часу, однак, коли татусь вдома, то – це найкращий час і ми проводимо його разом. Він навчив мене їздити на велосипеді, рибалити, любити природу, турбуватися про маму. Мій татко справжній друг, надійний, вимогливий, справедливий, суворий, турботливий. Нам з мамою поряд з ним завжди спокійно та затишно.

Коли я виросту, теж стану військовим, бо, тільки чесні, сміливі та сильні духом люди можуть захищати свій народ, свою Батьківщину. Учень 1-А класу Токарський Назар  Новоселицький ліцей №1

Здавна відомо, що родина — то невичерпне джерело наснаги, любові та батьківських обов’язків. Ми не уявляємо свого життя без рідних людей, які завжди готові зігріти нас теплом і ласкою, любов’ю, бажанням допомогти й розрадити.

Тому з метою виховування поважного ставлення до сім’ї, почуття відповідальності за себе та членів своєї родини з учнями 4-А класу було проведено виховну справу «Без сім’ї немає щастя на Землі». Під час якої школярі розширили свої знання з понять «сім’я, родина», визначили основні сімейні цінності, а також поділилися своїми сімейними традиціями.

Класний керівник                                   Кочервей К. В.