Прабабуся – Зятина Катерина Гаврилівна, народилася в 1924 році в с. Стебне, Звенигородського району, Черкаської області в заможній родині, яка була розкулачена. З хати винесли усе майно і навіть розібрали дах. Щоб уникнути зіслання, її батько змушений був тікати. До родини він так і не повернувся, помер від дизентерії. Прабабуся з молодшим братом і мамою жили у підвалі. Їли гнилу картоплю та кукурудзу. Про канібалізм у селі не чула, але були ті, які варили і їли котів та собак. По селу на підводі їздив психічно хворий чоловік, якому у колгоспі давали одеколон, щоб він щодня збирав і вивозив мертвих людей. Змучені голодом, селяни йшли працювати у колгосп. Робота була дуже важка, але там годували. Пізніше, в сім’ї відібрали і будинок, створивши в ньому дитячий садок.

Інформацію підготував учень 10 класу Новоселицького ліцею №1

Томулець Андрій

Панасюк Анастасія Павлівна, народилася 08 листопада 1911 року (прабабуся), розповідала своїм дітям про важкі пережиті часи, моєму дідусю та його сестрі.

Цими спогадами поділилася сестра мого дідуся, яка є у житті.

Пережито страшний біль, і сум, в ті часи більшість людей і так перебували на межі голодування. Влада забирала останні крупи, речі, худобу, крім того, засуха та неврожай сприяли. Забирали кожну крупинку, а якщо знаходили те, що люди ховали, людей били. Для того, щоб вижити, люди їли все, що було їстівне і неїстівне, збирали гнилу бараболю, гризли сирі буряки, рвали зелені яблука, млинці пекли з липи, збирали гриби та варили з різними бур’янами.

Люди тікали в пошуках їжі, багато хто не повертався, мабуть вмирали з голоду й все. Багато померло від голоду, скільки їх було ніхто не знає. Всіх мерців скидали в одну яму, без труни.

Пам`ятаймо, і сподіваємось що таке лихо не повториться ніколи! Детальніше “#ГолодоморДитячимиОчима #вихованняБуковини #НПВБуковини” →

Це моя прабабуся. Вона пережила голодомор в 1933 р. Їй на той момент було 19 років. Під час голодомору хто зміг заховати продукти, тим було не так тяжко виживати. Прабабусі брат ходив по селу і міняв одяг на кукурудзу і зерно, вони пекли пиріг з тирси так, як не було що їсти. На щастя вони змогли прожити цей неприємний період їхнього життя.

Підготувала інформацію учениця 8-Б класу Безгура Наталія.

Наша прабабуся Гушила Аглая Іванівна , народилась 1932 року, страшні роки голоду, хвороб  і бідності. Зрозуміло що вона не пам’ятає подій тих років , але відчуття страху, мабуть передалося з молоком матері. З розповідей її старших братів та сестер знає як їм доводилось йти пішки на франківщину , щоб принести трошки жому, дорогою збирали все, що їм здавалось їстівним. Жом сушили і перетирали в борошно з якого в подальшому пекли паляниці. Але не завжди з успіхом закінчувались їх подорожі, дорогою все здобуте могли відібрати а їх побити, таким чином тижневі муки закінчувались фіаско. Відчуття страху голоду зберіглося і по нині, бабуся вже багато років прикута до ліжка, ми помітили звичку як вона загортає хліб і ховає його під подушк. Вона нас вчить з шаною ставитись до хліба, цінувати і берегти його…

Інформацію підготували учениці 8-а класу Новоселицького ліцею №1 Латик Дарія та Латик Діна

Моя прабабуся Мельник Марія Вікторівна, яка народилась  1930 року . Їй було на той час 3 роки. Зі слів своєї матері вона розповіла  про те, як їм було важко вижити у ті часи, оскільки в сім’ї  було десятеро дітей. Представники влади ходили по домівках і забирали все що бачили. В них була корова, щоб її не забрали, то ховали у погребі, а восени у високій кукурудзі. Влітку їли кропиву з листочками кульбаби. Також готували хліб з перемелених жолудів та пшеничних висівок.

Підготував учень 6-Б класу Новоселицького ліцею № 1 Постолатій Андрій.

Моя прабабуся, Гошовська (дівоче прізвище-Торкулець) Марія Іванівна, народилася 1930 року. І хоча їй було всього три роки ,про голодомор 1933 вона пам’ятала все своє життя. Бо таке не забувається…Вона про це розповідала своїм дітям, онукам і правнукам.

У селі люди тоді дуже голодували. Багато родичів померло. Прабабусі закарбувалися у пам’яті заплакані очі матері, важка зажура батька…І як їм, дітям, (а їх було четверо)постійно хотілося їсти. Сім’я вижила завдяки тому, що батько був лісником, і вони проживали в лісі далеко від села. Збирали гриби, ягоди, різні трави, сушили їх.  Свою корову заховали, таємно надоювали молока. І це врятувало їм життя.

На фотографії маленька дівчинка- моя прабабуся, сидить на колінах своєї мами Наталії. Це було через рік після голоду.

Янкова Олександра, учениця 5-А класу        Новоселицького  ліцею N1

Я хочу розповісти про свого прадідуся. Звали його Туряк Дмитро Григорович народився він у 1924 році. Під час голодомору йому було 9 років. Він розповідав моєму дідусеві, що тоді їли сухі бадилля, варили те, що давали свиням і все, що можна було з’їсти.

Це були дуже важкі часи, і ми дуже щасливі, що зараз маємо вдосталь їжі.

Підготував учень 7-Б класу Новоселицького ліцею №1 Король Олександр

 Це наша прабабуся Марія, яка пізнала цю жахливу подію в 4-річному віці. Хоч  була дуже  маленькою, в пам’яті збереглося постійне відчуття голоду. Ні смаку хліба, ні смаку молока чи каші  у її дитячій пам’яті не залишилося. Пам’ятає тільки свої сльози, сльози матері, брата й сестри…Більше інформації про ту страшну подію дізналася вже  старшою  із розповідей матері та родичів. Однак, говорили про це дуже скупо й боязко.

І по сьогодні бабуся застерігає: жодна крихта хліба не повинна впасти на землю. І каже, що немає нічого страшного в житті людини, ніж голод.

Інформацію підготувала учениця 9 -Б класу Новоселицького ліцею № 1  Русой Еріка

Моя прабабуся, Даник Марія Володимирівна, народилася 1919 року. Під час голодомору їй було 14 років. Вона розказувала, що були дуже  важкі часи, жандарми забирали всю їжу. Люди пухли, були всі замучені голодом. Багато померло. Це все, що вона запам’ятала.

Інформацію підготувала

учениця 10 класу Новоселицького ліцею №1

Мотнін Анастасія